Фотогалерея 

Випадкові фото:


Розмова у лісі про ліс – в общинському лісі Ветово


Зустріч в адміністрації національного парку Рілський Монастир


Теребле-ріцьке водосховище

 

 
 
 

 

 

  bigmir)net TOP 100

Rambler's Top100

 
  «ХУСТСЬКЕ ЛІСОВЕ ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО»
    Державне підприємство
на головну       

Зв’язки з громадськістю

 

Актуальна інформація

 

  

08.11.2009

«Самоорганізація  громад Криму: гарний приклад для нacлідування»

Невеличке село Куприно, що знаходиться в далекій  від Закарпаття Автономній Республіці Крим, стало відомими навіть тут, на Заході України, завдяки своєму буквально безпрецедентному досвіду самоорганізації громади задля вирішення певної проблеми. Мали змогу вивчити цей досвід і самі закарпатці: завдяки Швейцарсько-українському проекту FORZA та програмі ПРІК (Програма розвитку та інтеграції Криму) ПРООН вісім представників сільських громад Закарпаття мали можливість здійснити навчальну поїздку до Криму. Серед них і виконуюча обов’язки голови сільської ради Богдана, що на Рахівщині, Тетяна Сівакова, яка поділилася набутим досвідом.  


Село Куприно Сімферопольского району нараховує всього 81 дворогосподарство, де проживають заледве дві сотні осіб (178). Основні етнічні групи, які населяють його, це кримські татари, українці та росіяни. Займаються вони, в основному, вирощуванням зелені, овочів та фруктів для продажу туристам, вигодовуванням великої рогатої худоби, але не секрет, що все це не є нині надзвичайно прибутковою справою. Крім того, на території села немає жодного підприємства, тому й люди живуть тут доволі скромно. До речі, цей невеличкий населений пункт розташований на так само незначній території – 9,8 гектарів, але на значній відстані – аж 6 кілометрів! - від села Широке, до сільради якого належить.  


І здавалося  б, не така вже й велика відстань, якщо її лише треба пройти, але якщо треба вирішити якусь проблему для села, то ці кілометри віддаляють його дуже відчутно.


Донедавна ж найбільшою проблемою Куприна, як і всього Криму, була …нестача питної води, а також води для сільськогосподарських потреб. Її довозили людям аж за 60  кілометрів.  


Це питання  набуло такої гостроти, що мешканці села, після довгих обговорень всередині громади, вирішили ризикнути і об’єднатися для вирішення проблеми водопостачання.  


«Для цього купрінці спочатку обрали з-поміж себе лідера, який повинен займатися безперебійним та вчасним постачанням якісної питної води. Проте ніхто з громади так і не захотів звалити собі на плечі таку складну справу. Тоді пішли іншим шляхом: почувши від когось про можливу допомогу, жителі села звернулися до Програми розвитку та інтеграції Криму з проханням допомогти в організації вирішення проблеми, а також, за можливості, посприяти з фінансовою стороною питання», - розповідає Тетяна Сівакова.  


Проте, за її словами, навіть після того, коли до села прибули спеціалісти ПРІК ПРООН, вирішити проблему купрінців не вдалося. Усе вперлося в те, що громада ніяк не могла зібратися не те, що в повному складі, а навіть кворумом, тобто більшістю, аби мати можливість ухвалити справді доленосне рішення. «Це для мене було справжнім парадоксом – збори жителів організовували аж 48 (!) разів! Люди самі нам потім пояснювали, чому так – вони не вірили, що хтось справді може прагнути їм допомогти», - розповідає Тетяна.   


На 48-ій зустрічі лише 30 % громади таки повірили, що їм хочуть допомогти, але вони теж повинні до цього докласти зусиль і праці. Вони обрали з-поміж себе лідера і вирішили створити організацію громадської самодопомоги – фактично був створений неприбутковий споживчий кооператив на базі територіальної громади. Відтак жителі Куприна визначили мету проекту - вирішити соціально-економічні та інфраструктурні проблеми через мобілізацію особистих та зовнішніх ресурсів. Згодом розробили план розвитку проекту, обрали своїм пріоритетом найважливіше - забезпечення населеного пункту питною водою.  


Причому, як розповідають самі жителі Куприна, допомогу у вирішенні своєї проблеми спочатку вони не могли отримати ні в сільській раді, ні в районній, і лише коли довели свою спроможність самоорганізуватися для вирішення питання – отримали порозуміння. А ще значну фінансову підтримку надала Програма розвитку Криму (ПРІК ПРООН), причому за умови, що так само до вирішення долучиться сама громада.


Зрештою, жителі й зібрали необхідні кошти, і  долучилися до виконання проекту  власними силами. Вони власноруч прокопали  траншеї, зробили свердловину для питної води завглибшки 50 метрів, встановили водонапірну башту, лічильники для обліку спожитої води для кожного будинку. Причому проклали воду тільки до тих будинків (30 %), котрі повірили в проект і взялися за його втілення. Ці ж громадяни здавали гроші на проект, отримували звіти за кожен етап втілення проекту.

І так, крок за кроком, мешканці села вирішили свою найголовнішу проблему – водопостачання. «Після реконструкції у селі системи водопостачання, над якою працювала вся громада за підтримки міжнародних донорів, загальний схід селян вирішив доручити експлуатацію системи підприємцеві на базі органу самоорганізації населення «Каісти». Це було доволі незвичне рішення, оскільки всі ми звикли до того, що такими питаннями займається ЖРЕР. Така прозора схема застосовується сьогодні в багатьох селах – громада приймає участь у розрахунку тарифу, сесія сільської ради затверджує його, а підприємець обслуговує систему водопостачання згідно цього тарифу. Єдиний серйозний недолік для громади – у разі, якщо підприємець відмовляється від подальшої роботи, необхідно реєструвати документи на нового підприємця, а це дуже дорого. Ми зіткнулися з такою ситуацією та вирішили захистити себе від можливого повторення у майбутньому – в ПРІК ПРООН нам порадили оформити неприбутковий обслуговуючий кооператив», - таким досвідом ділиться нині з усіма бажаючими сільськими головами та громадськими лідерами голова створеного неприбуткового кооперативу Людмила Орлова. Неприбутковий сільськогосподарський кооператив з надання послуг водопостачання дозволяє членам громади отримувати дану послугу за більш низькою ціною, гнучко вирішувати питання ціноутворення для соціально-вразливих представників громади, а також контролювати якість послуг. Для громади, безперечно, така форма є більш економічно вигідною. А Тетяна Сівакова додає, що невдовзі до кооперативу почали приєднуватися всі жителі села – робили грошові внески й  так отримували одне з найбільших благ цивілізації – питну воду. Громада повірила у свої сили, і завдяки цьому змогла вирішити свою основну проблему. Причому мешканці Куприна вже навіть вирішили розробити і втілити наступний подібний проект – провести до свого населеного пункту блакитне паливо.  


У Криму, за словами керівника сільської ради Богдана, взагалі дуже високо оцінюють досвід самоорганізації громади села Куприно. І хоча неприбутковий кооператив з водопостачання «Каісти» демонструє перший позитивний досвід подібної форми участі сільської громади в експлуатації системи водопостачання, однак доцільність цієї організаційно-правової форми для більших за розміром населених пунктів потребує додаткового вивчення. Актуально це і для Закарпаття, проте при цьому теж треба враховувати, що переважна більшість жителів нашого краю ще й досі живуть радянськими часами, тобто чекають, що всі їхні проблеми має вирішувати влада, - вважає Тетяна Сівакова. Однак і досвід кримської громади, і напрацювання безпосередньо на Закарпатті, хоч повільно, та все ж переконують людей, що головним у діях громади, котра хоче вирішити свої проблеми, повинен бути принцип: якщо не ми, то хто?

  

Зв’язки з громадськістю

30.11.2017

                  Мирна акція протесту біля Закарпатської ОДА

IMG_9389 

01.12.2017

28.11.2017

 

 

 
 
    2009
  Створено студією Вебрики.
Всі права застережено.